Історія грудного вигодовування Іри і Дарини+Злати

Сьогодні це історія грудного вигодовування мами Іри і Дарини + Злати.

Від початку вагітності (першої та поки єдиної) я знала, що хочу годувати грудьми, хоча в можливість ГВ двійні, здається, не вірив ніхто з мого оточення. Я готувалась до ГВ заздалегідь, утім на практиці все виявилось значно складнішим…

Мої донечки народились передчасно, у повних 34 тижні

Та перших 17 діб ми разом знаходились на виходжуванні. На жаль, попри декларовану про-ГВ позицію, те, з чим я зіткнулась – тотальна байдужість персоналу до мого бажання годувати грудьми передчасно народжених дітей та впевненість, що мені це не вдасться, то ж навіть пробувати не треба. Дітей не дозволяли прикладати до грудей, поки вони були в загальній палаті. Опісля мене залякували тим, що доведу дітей до реанімації, практикуючи догодовування альтернативно…

Додатково до всього, на час початку повномасштабної війни ми з дітьми усе ще перебували в лікарні (малята народились за 10 днів до неї). І тотальна тривога за те, як жити далі, вижирала мої останні сили…

Після виписки мені бракувало вмінь і енергії для зціджування. Бракувало розуміння і залученості близьких, які боялись робити щось, окрім тримання пляшки біля дитячих ротиків. Звідусіль (особливо від жінок) звучало про “маломолока” і “немолочність родини”… Та я ледве виборола право не заткнути діток пустушками, хоча їх плач в четвертому триместрі, здавалось, тривав 24/7…

Чи це історія про успішне ГВ? Так!

Мені дуже пощастило знайти класну консультантку з ГВ (після декількох невдалих спроб). Вона допомогла освоїти тандемне прикладання двох малесеньких (ледь більше 2 кг кожна) діток, а це був єдиний варіант, що я розглядала: слухати по черзі їх плач, поки одна з дівчаток підвисала на грудях, я не була готова. Вона навчила мене багатьом речам у догляді за дітьми, розвіяла, певно, з сотню міфів в моїй голові (одне із найцінніших, мабуть, про те, що спільний сон – це перш за все зручно для сім’ї, а не тотальна небезпека, як звучало звідусіль), а ще – від першого дня і навіть дотепер є людиною, яка на 100% вірить в мене і знає, що все недаремно. Ледь не єдиною людиною у дуже багатьох моментах. Ми позбулись догодовування і перейшли на виключне ГВ, коли дітям було 2 місяці.

Перші декілька місяців справді були виснажливими

Паніка щодо наступу росії. Боротьба з всезнаючими родичами, від допомоги яких ти залежиш і, водночас, які геть тебе не розуміють. ГВ майже 24/7… Я їла над голівками дітей, сидячи в подушці для годування, бо відпустити мене вони майже ніколи не були згідні, а просто відправити дітей у візку гуляти на 3 год з бабусею було не про цих дітей.

Але той період минув (буде лукавством сказати, що швидко, бо місцями видавалось, що він триватиме вічно). Стало легше, нехай і глобально залишилось ще купа випробувань. Я поступово навчилась спати, коли діти на грудях, навчилась кайфувати і отримувати купу вигод від ГВ. Моїй сім’ї практично невідомо, що таке безсонні ночі, хоча ми виховуємо двійню!

Дівчаткам скоро 2 з половиною, вони досі на ГВ

Прикладаються для засинання, коли я поруч, і зрідка – вночі, якщо є потреба продовжити сон. Їх вага при народженні, на добру половину менша за вагу діток більшості моїх подруг, зараз рухається в межах 80-95 процентилів відповідно до вікових графіків доношених дітей. Вони прекрасно розвиваються. Я не маю жодних планів щодо згортання ГВ дівчат. Кожен наступний крок роблю тоді, коли відчуваю, що вони до цього готові. Я не маю жодних страхів, що діти “занадто прив’язані до мами”, бо так не буває: той ранній контакт дуже “окупився” в подальшому і, певна, ми ще стільки черпатимемо з нього!

З того часу, перебуваючи в декретній відпустці, я багато вивчала про дітей, сон, ГВ, харчування. Чимало людей запитують, чому не стану консультанткою з ГВ, та поки я не розглядаю цей варіант: я не шукаю шляхів зміни професії, не хочу пов’язувати себе з цією діяльністю назавжди. Водночас, мені дуже важливо говорити дівчатам, як я: все можливо, головне – вірити і бути замотивованою!
Я дякую долі, що привела в моє життя потрібного фахівця у потрібний момент. Дякую собі, що тоді, на початку, таки знайшла сили не здатись і дійти до кінця. Дякую дітям, що вони такі чарівні