Історія грудного вигодовування мами Марії

Сьогодні це історія грудного вигодовування мами 7 дітей Марії Муляр.

Годувати, навіть коли здається, що вже не можна

Її перший досвід материнства пахнув страхом. Страхом бути “не такою”. Страхом осуду… Страхом, що груди — це щось соромітне, чим не варто світитися при людях. Навіть якщо світиться не тіло, а материнська любов.
Втім, як і для більшості молодих матусь, які тільки но відчули на смак материнство.

Почалося все з пологового, де сказали, що дитина плаче від голоду. “Молока замало. Треба догодовувати. Не займайся дурницями зі своїм ГВ ”, — мовили з втомленими обличчями, ніби підписували вирок. А вона — довірлива, ще не зміцніла, ще не розуміла ваги власного “ні” — погодилася і дала суміш, вважаючи, що вона «не молочна».

Суміш стала спочатку порятунком, потім звичкою, а далі — заміною. Молоко зникало поступово. Разом із ним — і віра, що вона “справжня мама”.
Але тоді вона ще не знала, що справжні мами не ті, що ніколи не помиляються. А ті, що пробують знову і ніколи не опускають руки заради своїх дітей.

Через рік вона знову завагітніла.

Цього разу все було інакше. Вона вже знала, що хоче годувати. Не з обовʼязку, а з величезного бажання і розуміння, що для неї ГВ було б легше, ніж штучне вигодовування . Ціна питання — її впевненість і віра в себе.
І вона йшла в цю боротьбу, наче у священну війну, в перемозі якої була впевнена.

Їй довелося сперечатися з родичами, які говорили про «сизе молоко» і що дитина голодна. Слухати поради “не розбалуй дитину”, бо бач, вона висить на грудях у перші тижні після пологів.
Відстоювати свої переконання перед лікарями, які скептично піднімали брови, бо суміш давала можливість їй спати.

Але вона не відступала.

Вона годувала дитину так, як дихала — завжди і всюди. На лавці в парку. У черзі в магазині. Під час розмови, коли всі навколо замовкали, розгублено ховаючи очі, хоча й побачити хоч клаптик грудей було важко.
А вона тримала контакт — з дитиною, з собою, зі світом.
І цього разу вона годувала до двох років. І годувала б довше, але в животику зародилося третє життя, яке було на грані… і потребувало збереження в стаціонарі.

Третя вагітність була бажаною.

І без жодного сумніву — вона знову буде годувати! Вона вже знала, що може, що хоче, що вміє.

Але реальність знову кинула їй виклик. У кінці вагітності — кров у сечі, різкий біль, аналізи, і вирок: серйозні проблеми з нирками. Операція після пологів — неминуча. А отже — антибіотики, знеболювальні, і… ні — грудному вигодовуванню і розлука з новонародженою дитиною.

Цього разу біль був не тільки в тілі. Він був десь глибше — у серці, яке вже знало, як це важливо.
Вдалося погодувати перші тижні, а потім потрібно було перевести на суміш.

І як же боліла душа, коли вона давала пляшку замість грудей.

(Нагадаємо, що для того, щоб зменшити ризик проблем з годуванням грудьми при необхідності догодовування – догодовувати краще альтернативними методами! – ваші Молочні ріки).

А від суміші у доньки почалися проблеми з животиком, які приносили маленькій крихітці сильні болі.
Настав день операції. Вона… лежала під крапельницями, і груди її боліли — не лише від переповнення, а й від порожнечі всередині.
Бо вдома була її маленька дівчинка, яка так не хотіла їсти суміш і постійно плакала.

На другий день, з останніх сил, вона піднялася і взяла молоковідсмоктувач.
Для того, щоб хоч якось зберегти шанс і повернутися до ГВ після лікування.
Зціджування стало її щоденним ритуалом — ранком, після сну, перед відпочинком. Імітувати годування на вимогу було конче необхідно, бо інакше б груди зрозуміли, що в молоці немає потреби.
“Розумні груди..”Смішно))) Але по факту так і є.
Вона вірила, що це — справжня підготовка до повернення.

Після виписки додому щось змінилося у відчуттях.

Давати суміш замість грудей було психологічно важко.

Але після виписки ще декілька днів потрібно було приймати антибіотик і годувати вона не могла.

(Нагадаємо, що можна перевірити ліки на сумісність з ГВ, і більшість медикаментів є сумісними з грудним вигодовуванням! – ваші Молочні ріки).
За кілька днів вже можна було зробити перше прикладання.
І з якою радістю вона почала це робити!
Щастя світилося в її очах!
Але в дитини вже були свої звички. Груди — це було щось “нове” і незнайоме. І страшне.

Маленька донечка плакала, кричала, відмовлялась.
Мама — заплакала разом з нею.
– «Це все…»
Подумала вона всередині себе.
І так гірко стало на душі. Що щось наче перемкнуло.
“Так не буде,” – сказала вона і почала боротися за ГВ.
Прикладала доньку при будь якій можливості. Постійно.

А вона відверталася і сильно кричала.

Було так боляче це бачити, але вона мама і вона не здається!
Якось вдалося прикласти донечку до грудей, коли та заснула.
І — о диво — вона почала їсти. Тихо, повільно, уві сні, ніби забувши про спротив.

Це стало новим ритуалом: годування уві сні.

Коли донечка мала вже просинатися і хотіла їсти, вона підсовувала їй груди. І кожен ковток для мами був наче ковток віри, що все вдасться.

Але з тим часом,коли маленька відмовлялася від грудей, молока стало значно менше.
Коли ти бачиш, що даєш дитині фактично пусті груди, це вводить тебе у відчай.
Ще й родичі, які постійно нарікали, що ці муки напрасні!
Для чого так знущатися над собою і дитиною.
Це все дуже тисло і ще трошки і вона зламається.
Але всередині неї сиділо міцне бажання годувати самостійно, і вона вірила, що вони зможуть!

Щодня — нова спроба. Новий підхід. Нове терпіння.

І на восьмий день, серед білого дня, донечка взяла груди наяву. Без плачу. Без страху. Просто — приклалася і їла.
І мама заплакала знову. Вперше за довгий час — не від болю, не від відчаю, а від щастя.

Це була її перемога. Маленька, ніжна, але така важлива.

З того моменту — без суміші. Тільки вона і її дитина.
Молоко приходило поступово і з кожним прикладанням його ставало більше й більше.
І за декілька днів донька почала повністю наїдатися і солодко спати.

Годування стало не лише фізичним процесом.
Це була її особиста історія сили. Доказ, що любов — це не завжди легко. Але завжди варто.

Потрібна допомога з налагодженням грудного вигодовування? Звертайтесь у Молочні ріки!