Чому ваша дитина не спить всю ніч?
Експерти діляться результатами наукових досліджень, що відповідають на питання, чому діти можуть не спати вночі. Якщо коротко, то вони й НЕ ПОВИННІ цього робити.
Усі батьки маленьких дітей переживають, чому їхня дитина не спить всю ніч. Безперервний, «нормальний» нічний сон уже став Святим Ґраалем у питанні дитячого виховання, зазначає BuzzFeed. Так, деяким людям пощастило, і їхні діти сплять усю ніч, як дорослі, але для більшості батьків така ситуація — далека мрія.
Можливо, саме тому тема дитячого безсоння — найпопулярніша на інтернет-форумах. Вся книжкова та журнальна індустрія експлуатувала людей, вселяючи їм ідею: ви хороші батьки, якщо ваші діти міцно сплять уночі.
Настав час розвіяти ці чутки. Ось деякі факти про те, як насправді мають спати діти.
1. Чому діти прокидаються вночі? Бо так задумано природою.
Пітер Флемінґ, професор-педіатр із Бристольського університету, каже, що сама ідея, ніби діти мають спати всю ніч, з’явилася лише у XX столітті. Насправді майже всі діти прокидаються ночами, і це нормально.
«Наші немовлята не створені природою для того, щоб спати надто довго. Коли вони так сплять, це не дуже добре. Немає абсолютно жодних доказів того, що дитина, яка добре спить, — це обов’язково здорова дитина»,
— говорить він.
І визнає: «Можливо це не те, про що хотіла б чути більшість батьків».
2. Насправді не тільки дитина, ніхто не спить всю ніч, навіть дорослі.
Професорка психології з Університету Нотр-Дам Дарша Нарваез стверджує, що безперервний восьмигодинний сон у дорослих — це міф. Люди можуть вірити в те, що вони сплять безпробудно всю ніч, але це не так.
«Люди рідко сплять усю ніч, не прокидаючись. Але наш мозок влаштований так, що ми забуваємо про це. Подивіться всю історію людства: чому люди до ХХ століття, до винаходу електрики, так часто працювали ночами? Люди створені природою, щоб спати кілька разів на добу, короткими періодами. Якби ми продовжували жити в непрохідних лісах, так для нас було би безпечніше. Мисливці та збирачі до появи цивілізації спали кілька разів на добу по дві години»,
— розповідає вона.
3. Людські дитинчата повинні бути у значно тіснішому контакті з батьками, ніж тварини. Їм найбільше треба відчувати поряд матір.
«Люди зазвичай відстають у розвитку після народження на 9–18 місяців від інших ссавців. Інші тварини вже починають ходити та харчуватися самостійно, а наші діти й далі виглядають, як майже нерухомий плід. Ви хочете, щоб ваша дитина була спокійною із самого народження, але її мозок розвинений у порівнянні з вашим лише на 25 %. Вона не може контролювати свої емоції та потребує постійного догляду й уваги».
— каже Нарваез.
4. Діти, які частіше за інших прокидаються ночами, здебільшого мають вищий рівень інтелекту і вирізняються кращим психічним здоров’ям.
Флемінґ каже, що численні дослідження підтверджують тезу про те, що люди, які були дуже неспокійними під час сну в дитинстві, при дорослішанні вирізняються вищим рівнем IQ.
На думку Нарваез, що ближче батьки тримають дитину до себе і швидше задовольняють її потреби, то більш психологічно зрілою вона виросте. Вона з більшою ймовірністю стане емпатом та доброю людиною, а також розвине дисциплінованість і відповідальність. Одне дослідження навіть показало, що такий виховний підхід веде до розвиненіших когнітивних здібностей та меншого ризику депресії в зрілому віці.
5. У дітей набагато коротший цикл сну, ніж у дорослих.
Сон дорослих людей має зазвичай 90-хвилинний цикл. Ви спочатку спите «швидким», потім — «глибоким» сном. А через півтори години знову «швидким».
За словами Флемінґа, в дітей усе не так. У новонароджених цей цикл — 60-хвилинний. Тому коли вони без кінця крутяться в ліжку і прокидаються — це абсолютно нормально.
6. Батьки завжди мають реагувати на плач дітей. Маля може бути в серйозному стресі, навіть якщо поводиться тихо.
Одне дослідження 2011 року, показало, що своєчасна батьківська реакція на дитячий плач є дуже важливою для його психічного і навіть фізичного здоров’я. Діти можуть перестати плакати, якщо батьки їх до цього «привчають», але рівень стресу в малечі при цьому тільки збільшується.
Нарваез пояснює: ви можете вважати, що вчите дитину не плакати даремно, не звертаючи на неї увагу. Але поки вона кричить, у її маленькому тілі швидко накопичується рівень гормону стресу під назвою «кортизол». На цьому етапі дитині потрібні дорослі, які її заспокоять.
Якщо хтось із батьків не з’являється вчасно в полі зору дитини, симпатична нервова система дає мозку сигнал «бийся або біжи». Це така глибинна, якщо не сказати первісна, реакція на відчуття відсутності безпеки. Мозок сприймає це так: «Треба починати кричати голосніше. Якщо ні до кого не докричусь, то помру». Тому якщо наступного разу замислитеся над тим, що відчуває дитина, коли кричить «без причини», знайте: це співвідносно з тим, якби ви почувались у смертельній небезпеці.
Деякі діти кричать так сильно, що починають синіти або втрачають свідомість. Це вже реакція тіла на накази парасимпатичної системи: треба заощаджувати енергію, а отже, знизити температуру тіла. Це крайня реакція — коли організм мобілізується для того, щоб не померти.
7. Діти можуть спати вдень і прокидатися ночами, щоб переконатися, що ви поруч.
«Переважно діти люблять спати протягом дня, а з шостої вечора до півночі не стуляти очей з великим задоволенням»,
— каже Флемінґ.
Йдеться про природне програмування. Коли діти перебувають під увагою одразу двох батьків, то отримують біологічну перевагу: коли доглядальників більше, шанс вижити набагато вищий. Дитина обирає собі такий графік неспання із цілком нормальних причин. А те, що такий режим не відповідає вашим очікуванням, її не турбує.
8. Діти не повинні спати окремо від батьків, а в іншій кімнаті й поготів.
Флемінґ пропонує повернутися до еволюційної історії людини. Тисячі років тому діти завжди перебували у тісному контакті зі своїми батьками: спали між їхніми тілами в печері, а вдень мами носили їх на собі.
«Я провів багато часу в Африці та інших місцях, де заведено носити немовлят на собі. Вони поряд із матір’ю весь час. Діти сплять, коли повинні спати, і не сплять, коли повинні спати. Їжа з маминих грудей у них теж завжди під рукою»,
— ділиться він.
Це найправильніший і найбезпечніший спосіб ростити дітей, необов’язково завжди сидіти з малюком удома. Флемінґ також згадує про докази, що синдром раптової дитячої смерті найчастіше наздоганяє дітей, які спали в окремих кімнатах від батьків.
9. У всьому світі багато дітей на першому етапі свого життя сплять разом із батьками. І це абсолютно логічно: вони потребують постійного контакту з й можуть засмутитися, коли не отримують його.
Флемінґ стверджує, що звичка спати в одному ліжку разом із дітьми трапляється у світі набагато частіше, ніж вважають мешканці великих європейських та американських міст.
«Ідея, ніби ділити ліжко з немовлям є чимось неправильним або ненормальним, — це нонсенс»,
— каже він. І додає:
«90 % дітей на світі щоночі сплять, пригорнувшись до батьків, і протягом півмільйона років людської еволюції це залишається нормою».
Звичайно, постійний тактильний контакт батьки, яким треба ходити на роботу, своїм дітям не можуть забезпечити. Звісно, без компромісів тут ніяк. Але Флемінґ наполягає на тому, щоб приділяти дітям усю можливу увагу, коли ви вдома.
Це найкращий спосіб виростити розумних, самостійних та високоорганізованих дітей.
Це може виявитися для вас дуже зневірливою істиною, але процес, коли дитина не спить всю ніч та випробовує вас на міцність ніч за ніччю, день за днем, природний для дітей.
Немовлята налаштовані на те, що їхні потреби будуть миттєво задоволені основною опікункою — мамою. Вона має бути поруч протягом усієї ночі. І це найменше, що ми можемо для них зробити.
«Потрібно пам’ятати, що наше суспільство змінюється та розвивається набагато швидше, ніж біологія. Біологічну поведінкову модель, яка розвивалася півмільйона років, не можна просто відкинути. Особливо коли в цьому немає жодної користі»,
— підсумовує Флемінґ
Джерело: стаття «This Is Why Your Baby Doesn’t Sleep Through The Night»
Інші наші статті про сон дитини
Photo у заголовку статті: Володимир Твердохліб